Криміналістичне забезпечення обшуку в закладах охорони здоров’я в умовах цифровізації

Цифровізація охорони здоров’я перетворює обшук у медичному закладі з переважно пошукової дії щодо паперових документів і матеріальних об’єктів на комплексну операцію з одночасного виявлення, фіксації та збереження матеріальних, документальних і цифрових слідів. Цифрова криміналістика охоплює утворення цифрових слідів, їх виявлення, вилучення, дослідження та представлення суду; до її об’єктів належать комп’ютери, мобільні пристрої, носії, локальні мережі, бази даних і хмарні сховища (Черемнова, 2024). Для закладу охорони здоров’я це означає, що предметом пошуку можуть бути не лише медичні картки чи журнали, а й записи в електронній медичній системі, журнали доступу, резервні копії, листування, файли зображень, дані лабораторних і діагностичних приладів, відеоспостереження та відомості про дії користувачів.

1. Криміналістична модель об’єкта обшуку

Медичний заклад є розподіленим інформаційним середовищем. Дані про одного пацієнта можуть одночасно міститися в робочій станції лікаря, сервері закладу, медичній інформаційній системі, державному або корпоративному реєстрі, хмарному резерві, месенджері чи мобільному пристрої працівника. Наукові праці з цифрової криміналістики поділяють цифрову інформацію на таку, що зберігається на матеріальних носіях, і таку, що міститься в Інтернеті або хмарних ресурсах (Cheremnova, 2023). Тому вилучення одного комп’ютера не обов’язково забезпечує отримання всієї доказової інформації.

Цифрові сліди мають властивості, які відрізняють їх від паперових: вони приховані, можуть швидко змінюватися, пошкоджуватися або знищуватися, легко переміщуються між юрисдикціями та залежать від програмного середовища й носія (Blahuta, 2021). У лікарні до цього додаються безперервна робота критичних систем, ризик переривання лікування, багатокористувацький доступ і необхідність не розкривати дані пацієнтів, які не мають доказового значення.

2. Підготовка до обшуку

Підготовка має починатися з побудови карти інформаційної інфраструктури конкретного закладу: електронна медична система, сервери, робочі місця, лабораторні та діагностичні пристрої, відеосистема, телефони, зовнішні носії, резервні копії та хмарні сервіси. Такий підхід випливає з того, що сучасні цифрові докази можуть бути розосереджені між локальними пристроями, мережами, базами даних, мобільними системами, хмарою та IoT-пристроями (Al-Dhaqm, 2021). Окремо слід встановити, хто є володільцем кожного масиву даних: заклад, лікар, адміністратор системи, постачальник програмного забезпечення чи хмарний оператор.

До складу групи доцільно залучати спеціаліста з комп’ютерних технологій або цифрової криміналістики. Українські дослідження наголошують, що належне використання електронних доказів залежить від спеціальної підготовки слідчих, прокурорів та інших працівників, а недостатні навички роботи зі складними програмно-апаратними комплексами знижують якість доказування (Avdeeva, 2024). Спеціаліст має заздалегідь визначити, які системи можна копіювати без зупинення, які потребують ізоляції від мережі, які дані є волатильними, а які можна отримати пізніше за процедурою тимчасового доступу.

План обшуку повинен розмежовувати: 1) негайну фіксацію стану системи; 2) копіювання даних; 3) вилучення носія; 4) отримання даних від адміністратора або провайдера; 5) подальше експертне дослідження. Для мережевого комп’ютера поспішне вимкнення або фізичне переміщення може позбавити слідство доступу до баз даних і сховищ, доступних лише в локальній мережі; українська криміналістична література прямо звертає увагу на необхідність збирати інформацію на місці, а вже потім вилучати техніку як носій (Черемнова, 2024).

3. Тактика проведення обшуку

На початковому етапі слід зафіксувати просторову схему приміщень, розташування техніки, підключення до мережі, екрани, відкриті програми, час і стан пристроїв, а також осіб, які мають доступ до систем. Фіксація має охоплювати не тільки видимий документ, а й цифровий контекст його створення: обліковий запис, роль користувача, дату й час, історію змін, метадані, журнал аудиту та пов’язані файли. Метадані можуть підтверджувати автентичність і процесуальне значення цифрового файла, тому їх втрата під час копіювання або конвертації послаблює доказову цінність (Avdeeva, 2024).

Вилучення має бути вибірковим і пропорційним. Якщо доказове значення має конкретний запис, безпечнішим для роботи закладу може бути його форензичне копіювання або експорт із системи із залученням адміністратора та фіксацією технічних параметрів, а не вилучення всього сервера. Водночас копія не повинна розглядатися як самодостатня: необхідно зберегти відомості про джерело, спосіб отримання, програму, версію інструмента, час, оператора, хеш-значення та умови зберігання. У працях щодо електронних доказів для українського кримінального провадження пропонується докладно регламентувати вилучення, огляд, фіксацію і зберігання цифрової інформації, включно з обов’язковими даними про її носій і походження (Avdeeva, 2023).

Ланцюг збереження доказів має бути безперервним: від моменту виявлення до передачі на експертизу й судового дослідження. Його елементами є індивідуалізація носія або файла, пакування, контроль доступу, журнал кожної передачі, контрольні хеші та відтворюваний опис усіх операцій. Огляди цифрової криміналістики визначають проблеми отримання та попередньої обробки доказів як одні з головних, особливо через протидію аналізу, складність вилучення даних із пристроїв і хмари; вони також підкреслюють значення готовності, звітності та презентації результатів (Casino, 2022).

4. Медична таємниця і межі пошуку

Обшук у медичному закладі завжди має подвійний предмет охорони: інтереси кримінального провадження та право пацієнта на конфіденційність. Доступ до медичних відомостей не повинен автоматично перетворюватися на необмежене вилучення всієї бази пацієнтів. Дослідження тимчасового доступу до документів, що містять медичну конфіденційність, робить висновок, що такі документи мають вилучатися саме через процедуру тимчасового доступу, а докази, одержані з порушенням процесуального порядку, є недопустимими; це наукова позиція авторів, яку слід узгоджувати з чинною нормою та судовою практикою конкретного провадження (Ablamskyi, 2020).

Практично це вимагає індивідуалізації предмета пошуку: конкретний пацієнт, період, вид документа, обліковий запис, транзакція, подія або медична процедура. Якщо потрібен масив даних, у процесуальному рішенні слід обґрунтувати його обсяг, зв’язок із предметом доказування та неможливість отримати потрібні відомості менш інвазивним способом. Участь адміністратора системи або відповідальної особи має обмежуватися технічним сприянням і не повинна створювати неконтрольований доступ до даних, що не охоплені рішенням.

Конфіденційність поширюється і на працівників. За дослідженням нормативного регулювання допиту медичних працівників, особа, яка через професійні або службові обов’язки дізналася про хворобу, обстеження, його результати чи інтимні та сімейні обставини, не може бути допитана щодо таких відомостей як свідок, якщо її не звільнено від обов’язку зберігати професійну таємницю в установленому обсязі (Pavlyuk, 2023). Це правило має враховуватися під час визначення тактики допиту, вилучення службових листувань і доступу до робочих облікових записів.

5. Експертне забезпечення

Цифрове копіювання не завершує доказування. Експертне дослідження може встановлювати спосіб створення або зміни файла, факт видалення даних, зв’язок між обліковим записом і дією, послідовність подій, ознаки несанкціонованого доступу, відповідність медичного запису даним журналу аудиту та можливі сліди фальсифікації. Українські дослідження визначають комп’ютерно-технічну й телекомунікаційну експертизи як засоби виявлення цифрових слідів, відновлення видалених даних, встановлення несанкціонованого доступу та реконструкції шляхів передавання інформації (Serhieieva, 2025).

Питання експерту потрібно формулювати так, щоб він досліджував не юридичну допустимість, а технічні факти: чи містить носій певні файли; коли й ким вони створені або змінені за наявними технічними даними; чи є ознаки видалення, редагування або підміни; які пристрої чи облікові записи взаємодіяли із системою; чи відповідає копія оригінальному масиву за хеш-значенням. Судова оцінка допустимості, належності та достовірності залишається процесуальним питанням.

6. Цифрова готовність закладу

Криміналістичне забезпечення має починатися ще до виникнення провадження. У закладі потрібні політики журналювання доступу, синхронізації часу, резервного копіювання, розмежування ролей, збереження логів, реагування на інциденти та форензичного експорту даних. Огляд систем охорони здоров’я рекомендує регулярні резервні копії, міжмережеві екрани, централізовані системи виявлення вторгнень, обов’язкове шифрування, посилену VPN-аутентифікацію й автоматизований моніторинг загроз (Parfonova, 2024). Такі заходи одночасно підвищують кібербезпеку і створюють умови для надійного отримання доказів.

Перспективною є концепція «форензичної готовності»: система проєктується так, щоб у разі інциденту можна було швидко визначити джерело події, зберегти релевантні дані та відтворити їх походження. Для хмарних і мережевих середовищ особливо важливо фіксувати provenance — походження, переміщення, оновлення та обробку даних, оскільки волатильна інформація може бути перезаписана до її вилучення (Abiodun, 2022). Блокчейн або незмінний журнал може посилити трасування доступу, але не усуває потреби в законній процедурі, перевірці джерела та оцінці змісту; дослідження блокчейн-рішень для медичних даних вказують також на витрати, регуляторні обмеження й архітектурні проблеми (Tandon, 2020).

7. Основні проблеми та напрями вдосконалення

Головна нормативна проблема полягає в тому, що цифрові дані фактично використовуються як докази, але процедури їх вилучення, копіювання, автентифікації, зберігання та оцінювання залишаються недостатньо уніфікованими. Українські автори пропонують законодавчо розмежувати електронні й цифрові докази, визначити їх процесуальні носії, закріпити обов’язкові реквізити фіксації та запровадити алгоритм перевірки достовірності (Авдєєва, 2023). Інші дослідження наголошують на ризиках маніпуляції, необхідності chain of custody, технічної відтворюваності, прозорості та незалежної перевірки (Pohoretskyi, 2025).

Для практики доцільно сформувати міжвідомчий стандарт обшуку в медичних закладах, який містив би: попередню карту цифрової інфраструктури; правила взаємодії слідчого, спеціаліста, адміністратора та медичного працівника; критерії вибору між копіюванням і вилученням; мінімальний набір даних для протоколу; порядок фільтрації нерелевантних медичних відомостей; правила пакування та хешування; процедуру передачі на експертизу; і механізм повідомлення про кожен доступ до конфіденційних даних. Окремо потрібні регулярна підготовка персоналу та акредитовані лабораторії, оскільки проблеми цифрової криміналістики пов’язані не лише з технологіями, а й із дефіцитом навичок, ресурсів та організаційної готовності (Thornsburg, 2026).

Висновок

Криміналістичне забезпечення обшуку в закладах охорони здоров’я в цифрову добу має ґрунтуватися на трьох взаємопов’язаних принципах: адресності втручання, технологічної цілісності доказу та захисту медичної конфіденційності. Ефективний обшук не зводиться до вилучення техніки: він передбачає картографування інформаційної системи, фіксацію її стану, форензичне копіювання, документований ланцюг збереження, експертну перевірку та відсікання даних, які не стосуються провадження. Нерозв’язаними залишаються уніфікація поняття цифрового доказу, стандарти роботи з хмарними системами, межі доступу до масивів медичних даних і підготовка спеціалістів; саме ці напрями мають стати основою подальших криміналістичних і процесуальних досліджень (Караман, 2025).